Від студентки до мисткині: історія випускниці коледжу Олівії Жігов
Репортаж з Олівією Жігов
Олівія Жігов — мисткиня Товариства імені Ревеса Імре, займається живописом, керамікою та фотографією. Поки вона шукає власний стиль, але вже знає, що жити і творити хоче в Україні.
Олівія захоплюється корифеями Закарпатської школи живопису і хоче як вони прославити край своїми роботами. Тому жити і творити планує в Україні.
“Мені 28 років. Я народилася у Вишкові, там і виросла, жила до 15 років. Потім вступила до Ужгородського коледжу мистецтв імені Адальберта Ерделі. Там я чотири роки вивчала кераміку, а згодом ще два роки навчалася в академії”, — розказує про себе Олівія.
У 2019-му році ще студенткою дівчина виграла степендію від Товариства угорських митців, а через рік їй запропонували стати членом об’єднання.
“Ми маємо справу з абсолютно молодою мисткинею, у якої ще все життя попереду. Але початок добрий, і таке визнання, така участь у творчому об’єднанні, як Товариство Ревеса Імре, на мою думку, дає людині певний поштовх — як духовний, так і життєвий. Власне, в цьому і полягає суть товариства — і це надзвичайно важливо”, — ділиться враженнями від співпраці з Олівією член-засновник товариства Ференц Ерфан.
Сама ж Олівія розказує, що участь в товаристві дає їй можливість не забувати про власне походження. У родині дівчини переплелися коріння трьох етносів і традиції трьох різних релігій. Бути частиною мультикультурного простору Олівія звикла змалку.
“Вдома, у родинному колі, я спілкуюся угорською мовою, дотримуємося угорських звичаїв і традицій, водночас моє середовище — українське, яке я так само люблю. Але я не хочу забувати ані рідну мову, ані те, хто я є і звідки походжу, і в цьому мені допомагає те середовище, де майже всі говорять угорською. Насправді я не знаю… це якось дуже природно”.
Цьогоріч чотири фотороботи Олівії представлені на виставці “Зимовий вернісаж”, яку організувало Товариство угорських митців Закарпаття ім. Імре Ревеса в Закарпатському обласному художньому музеї ім. Йосипа Бокшая. На фотографіях — композиції із речей, які належали прабабусям мисткині.
“Я знала кожну зі своїх прабабусь особисто, але, на жаль, жодної з них уже немає з нами. І, на мою думку, щоб показати портрет людини, зовсім не обов’язково фотографувати її безпосередньо. Іноді речі, які вона любила, якими користувалася, можуть розповісти про неї набагато більше, ніж сама фотографія чи навіть розмова. Саме про це і є ці чотири роботи”.
Наразі Олівія Жігов шукає власний стиль. Каже: до персональної виставки ще не готова. Рівняється не лише на відомих закарпатськиї митців.
“Взагалі закарпатське мистецтво — це феноменальне явище. Територіально — це невеликий край, тут немає великих міст. І попри це, у нас були й є митці світового рівня, і, на мою думку, вони ще будуть. Якщо згадати Глюка, Бокшая, Шолтеса чи Кашая, то безперечно відчуваєш гордість — це саме те відчуття, яке в мене виникає. Їм вдалося досягти того, що їх знають і поважають як у Європі, так і в усьому світі”, — каже Олівія Жігов.